Українська діаспора (західна і східна).

Формування української діаспори, зокрема східної, в значній мірі було зумовлено і примусовим виселенням значної кількості українських селян за межі України під час так званої колективізації, репресій української інтелігенції, а також депортації великої кількості українців із західних земель України під час і після другої світової війни. Українці в республіках колишнього СРСР становлять східну українську діаспору (вона є чисельнішою, ніж західна), а в країнах Західної Європи, Північної і Південної Америки та в Австралії - західну. Всього в західній та східній діаспорах проживає близько 11 млн. українців.

Формування східної діаспори на землі Московського князівства почалися ще за княжих часів. Першими поселенцями з України були ремісники, а також утікачі від татар.

Упродовж X1V-XVI ст. українці (чернігівці, сіверці, путивельці) просувались на схід, на Слобожанщину і селились поблизу оборонних пунктів. В XVI ст. українці досягли Приуралля, Поволжжя. Інтенсивне переселення українців на Слобожанщину тривало і в XVII-XVII1 ст. У цей час масове переселення українців відбулося на Слобожанщину, Донеччину, Поволжжя, Москву, Петербург.

Переселенців з України того часу можна поділити на декілька груп. Окрему велику групу становили вчені, вчителі, митці, перекладачі, співаки, купці, промисловці, ремісники. Багато українців у XV1-XVIII ст. переселялись вільно або примусово до маєтків козацької старшини, що жила у суміжних з Україною повітах Московщини.

Окрему групу переселенців з України становили депортовані російським урядом ув'язнені, інтерновані або заслані українські гетьмани, члени козацької старшини антиросійської орієнтації їх засилали до Сибіру, Соловецького монастиря та інших монастриських в'язниць північної Росії. Багато українських козаків і посполитих примусово переселили до Росії на будівництво Петербурга та інших міст, численних фортець, укріплень, каналів. Якщо у XVII-XVIII ст. українців масово переселяли в Поволжжя, на Урал, то з другої половини XIX ст. - у Сибір. Казахстан, Середню Азію, Далекий Схід. Тільки за 20 років перед першою світовою війною міграціями до азіатської частини Російської імперії було охоплено близько 2 млн. українців. Основними районами їх заселення в цей час стали Сибір, Далекий Схід, Середня Азія, Казахстан, Північний Кавказ.

Чимало українців за радянський час з різних причин (основні з них ми вже згадували) опинились за межами України на терені колишнього СРСР. Так, у повоєнні роки лише із семи західноукраїнських областей було депортовано у східні райони колишнього Союзу понад 1.1 млн. чоловік або майже кожного 10 жителя регіону.

З усіх українців, що проживають у східній діаспорі, 65% припадає на Росію. За переписом населення 1989 р. в Росії проживало 4.4 млн. українців (ця цифра значно занижена від реальної, бо багато українців писалися росіянами).

Понад 602 тис. українців (1989 р.) проживають на півночі Європейської Росії. Тут виділяються чотири регіони їх значного розселення. Це - Санкт-Петербург та однойменна область, Мурманська та Архангельська області, Автономна Республіка Комі.

Провідне місце за кількістю українців в Росії займає Центр Європейської частини (Центральний. Центрально-Чорноземний та Волго-В'ятський економічні райони). В 1989 р. Тут проживало 980 тис. українців. Провідне місце тут посідає Центральний район (674.8 тис. українців). Йому належить перше місце в Російській Федерації за кількістю українців. Друге місце в названому регіоні посідає Центрально-Чорноземний район, у межах якого розташована північно-східна частина Слобідської України, де досить чисельними є українські громади. Найбільша кількість українців тут проживає у трьох областях Бєлгородській. Воронезькій та Курській.

Близько 50 тис. українців в 1989 р. проживало на тери­торії Волго-В'ятського економічного району, а також у Поволжжі - одному із давніх районів поселення українців. Ще у XVIII ст. сюди переселяли українських селян із Правобережної і Лівобережної України. Кількість українців тут постійно збіль­шувалась, за переписом 1989 р. вона становила 350.7 тис.чол.

Важливим регіоном проживання українців є Північний Кавказ. Тут українці селилися ще з XVIII ст. і в багатьох регіонах становили переважну більшість або половину всіх жителів. Компактністю розселення українців на Північному Кавказі виділялася Кубань (Краснодарський край) - «Малиновий клин», куди наприкінці XVIII ст. були виселені запорізькі козаки, а пізніше прибувало населення з України. Проте в першій половині 30-х років кількість українців на території Північного Кавказу почала різко скорочуватися внаслідок політики переслідування їх, яку проводили уряд колишнього Союзу РСР та КПРС. За даними перепису населення в 1989 р., в регіоні проживало понад 479 тис. українців. Найбільше їх проживало на території Красно­дарського краю та Ростовської області, тобто в західній та північно-західній частинах регіону.

На Уралі українська діаспора почала формуватись у XVIII ст. Та лише на початку XX ст. вона почала зростати. В 1989 р. тут проживало 442.8 тис. українців. За кількістю українців в регіоні виділяється Оренбурзька та Челябінська області.

На території Сибіру проживає 860 тис. українців. З них - 583.8 тис. у Західному Сибіру, а 279.4 тис. чол. - у Східному Сибіру. Інтенсивність заселення українцями цього краю збільшилась після спорудження західної та центральної гілок Транссибірської залізниці, яку прокладати у ] 895-1905 pp.

Українська діаспора на Далекому Сході Росії ("Зелений Клин") почала формуватися з середини XIX ст., коли сюди прибули українські селяни з Київської. Полтавської та Чернігівської губерній. У 1897 р. тут проживало 57 тис. укра­їнців, а впродовж XX ст. за різних причин та обставин у цей край переселилось багато українців. За переписом 1989 р. тут проживало 620.5 тис. українців. Зараз вони розселені на всій території Далекого Сходу.

Друге місце за кількістю українців у східній діаспорі після Російської Федерації посідає Казахстан. Селитися на його території українці почали з другої половини XIX ст. Різко зросли переселенські потоки українців у цей край на початку XX ст.. а також у післявоєнний період, зокрема у 50-60-ті роки, що було зумовлено освоєнням цілинних і перелогових земель Північного Казахстану. В 1989 р. у цій республіці проживало 896.2 тис. українців, переважна їх більшість - в північній та центральній частинах республіки.

На території Молдови українці почалися селитися з XVI ст., це були переважно, вихідці із Волині, Галичини і Поділля. Українська діаспора в Молдові формувалася впродовж усіх наступних століть і особливо інтенсивно - в післявоєнний період. В 1989 р. тут вже проживало понад 600 тис. українців. Серед національних меншин республіки вони посідали перше місце. Значна їх кількість розселена у Придністров'ї, а найбільше - в Кишиневі - близько 17 % усіх українців Молдови).

У республіці Білорусь в 1989 р. проживало 291 тис. українців, найбільше в пограничних з Україною областях - Брестській, Гомельській та в столиці республіки - Мінську.

Досить чисельною є українська діаспора в країнах Середньої Азії. Вона почала формуватися в другій половині XIX ст., а чисельно зросла в післявоєнний період. За даними перепису населення 1989 р.. в республіках Середньої Азії проживаю 338.5 тис. українців. Найчисельніша українська Діаспора є в Узбекистані.

Молодою є українська діаспора в країнах Балтії. Сфор­мувався вона в повоєнний період й інтенсивно зростала в наступні десятиріччя і за даними останнього перепису населення (1989 р.) становила 185.2 тис. чол. У країнах Балтії українці розселені переважно в містах.

Найменш чисельною є українська діаспора на Закавказзі - 93.1 тис. чол. (1989 р.). За повоєнні роки кількість українців тут зростала дуже повільно. Українці на Закавказзі розселені переважно у великих містах, понад 50 % їх проживає у Грузії. Найменша їх кількість - у Вірменії (8 тис.чол.).

Значно пізніше почала формуватися західна українська діаспора. Спочатку головною причиною міграцій українців до країн Північної та Південної Америки та деяких європейських країн були важкі економічні та соціальні умови життя на бать­ківщині. Під час другої світової війни близько 2 млн. молодих людей було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

На початку XX ст. найбільше українців переселилося до країн Північної та Південної Америки із західних земель України (Галичини, Буковини, Закарпаття).

Західна українська діаспора найчисельніша в США та Канаді. У США проживає близько 1.2 млн. українців та осіб українського походження. Значна кількість їх розселена тут в північно-східних промислових штатах (Пенсильванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі).

Західна діаспора розпочала активно формуватися у кінці XIX століття із стрімким зростанням еміграційного потоку українського населення до США та Канади, Латинської Америки. Першим українським емігрантом до США вважається Андрій Гончаренко з Київщини, колишній чернець Києво-Печерської лаври, який був учасником антикріпосницького руху і зазнав переслідувань з боку царського уряду. 1 січня 1865 р. він прибув до Бостона.

Масова еміграція українців до США розпочалась з 1877 року. У період між 1877 і 1899 рр., який прийнято вважати часом «першої хвилі» української еміграції до США, поселилося понад 200 тис. українців. На початковому етапі першої хвилі серед українських іммігрантів в Америці переважали селяни, вихідці із Закарпаття, Буковини та Лемківщини. Від кінця 1880-х рр.. розгортається масова еміграція із Галичини. Упродовж 1890-1910 рр. з галицької землі виїхало 212 тис. українців.

Другою хвилею української імміграції до США (1899-1914 рр.) було охоплено 250-300 тис. осіб. Еміграція із території Російської імперії була не такою масовою, а з 1899 по 1910 р. до США виїхало всього 1032 українців.

Третя хвиля української імміграції припадає на міжвоєнний період. За різними оцінками, у ці роки до США виїхало щонайбільше 40 тис. осіб. Серед прибулих переважали так звані політичні емігранти - «уенерівці», «гетьманці» тощо. Відносно численними були групи з більш-менш високим рівнем освіченості, спеціалісти в різних галузях економіки, науковці, митці та літератори - О.Кошиць, В.Авраменко, М.Гайворонський, А.Рудницький, Ю.Вернадський та ін.

Новий етап української імміграції в США припав на 1947-1955 рр., коли з таборів для «переміщених осіб» прибуло близько 80 тис. українців. Селилися вони здебільшого на північно-східному узбережжі - від Нью-Йорка до Філадельфії. Згодом чимало з них перебралися до Чикаго, Клівленда, Детройта, керуючись міркуваннями працевлаштування.

У 1989 р. бере свій початок так звана четверта хвиля української еміграції до США. Так, щорічна кількість емігрантів з України становила від 1 до 3 тис осіб, а у 1989 р. цей показник сягнув 10 тис. осіб і мав тенденцію до збільшення, склавши 14 тис. осіб у 1999 р. Нова хвиля еміграції з України внесла радикальні зміни в географію розселення, склад та динаміку українських громад на теренах США.

Сезонна міграція українців у кінці XIX ст. спрямовувалася до Східної Прусії, Бельгії, Франції та деяких інших країн. Головною причиною міграцій українців до країн Північної та Південної Америки та деяких європейських країн були тяжкі економічні та соціальні умови життя на батьківщині. У першій хвилі переселення брали участь здебільшого бідні селяни, а також частина міських ремісників і напівпролетарів. До цих категорій населення у другій хвилі переселення долучилися службовці, інтелігенти та офіцери, що емігрували з політичних мотивів. В третьому періоді еміграції, де причини були цілком політичні, емігрували - робітники, селяни, службовці, інженери, вчителі, і багато з тих, хто у вирі війни вже виявився відірваним від рідного краю і опинився після її закінчення в таборах для переміщених осіб. Серед них були і ті, хто співробітничав з німецькою владою на тимчасово окупованій фашистами території України, і депортовані та військовополонені, певну частку становили й учасники антирадянської збройної боротьби, що точилася на західноукраїнських землях у повоєнні роки. Під час Другої світової війни близько 2 млн молодих людей було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Західна українська діаспора найчисленніша сьогодні в США та Канаді. У СТТІА проживало до 1,2 млн українців та осіб українського походження, (за офіційними даними 2000 р. - до 1 млн осіб (США). Значна кількість етнічних українців розселена в північно-східних промислових штатах і за офіційними даними 2000 року їх чисельність склала: у Пенсільванії - понад 122000 осіб, у Нью-Йорку - 148700 осіб, у Нью-Джерсі - понад 73800 осіб). Міста Нью-Йорк, Філадельфія, Чикаго, Пітсбург, Детройт, Клівленд, Лос Анжелес та інші, у яких українці посідають 21 місце серед етнічних груп цієї держави. У 1968 р при Гарвардському університеті для молоді відкрився Український науковий інститут, фундатором якого був наш земляк О.Й.Пріцак. В 1991 р. він очолив новостворений Інститут сходознавства ім. А.Кримського АН України.

Перші українські емігранти до Канади прибули, як вважає більшість дослідників, 7 вересня 1891 р. Це були селяни з села Небилів Іван Пилипів і Василь Єленяк. Масову імміграцію до Канади найчастіше поділяють на три хвилі. Перша хвиля була наймасовішою: з 1896 по 1914 р. до Канади переселилося 170 тис. українців. Іммігранти кінця XIX - початку XX ст.. заклали основу формування української етнічної групи Канади. Цьому процесу сприяло створення однорідних поселень у канадських провінціях Альберта, Саскачеван, Манітоба, куди переважно виїхали українці. Це одна з відмінностей української діаспори в Канаді від діаспори в США, яка сприяла збереженню української самобутності за межами України. У трьох зазначених провінціях до 1921 р. було зосереджено 90% загальної кількості переселенців з України. Українці поселялися також в містах та околицях, влаштовувалися працювати на шахти, лісопереробні заводи тощо, зокрема в провінціях Онтаріо та Квебек.

За кількістю переселенців дві наступні хвилі еміграції з України значно поступаються першій. До Канади переселилося всього близько 100 тис. осіб, у тому числі 35-40 тис. українців із таборів для «переміщених осіб». Ця хвиля еміграція завершила формування української етнічної групи Канади. Еміграція 1961-1981 рр. охопила 9 тис. осіб і не мала впливу на кількісне збільшення групи.

Четверта хвиля еміграція бере початок від часів перебудови та розпаду СРСР (1991 р.) і охоплює період з 1991 по 2001 р., коли до Канади переїхало 23435 осіб. За офіційними даними канадського перепису населення 2001 р., кількість українців та їхніх нащадків у Канаді - 1071060 осіб, що складає 3,6% усього населення країни.

Головні райони розселення українців - південь, поблизу державного кор­дону зі США. Проживають українці (дані 2001 р.) в провінціях: Онтаріо 290925 осіб (2,6% усього населення цієї провінції), Манітоба - 157655 осіб (14,3%), Альберта - 285725 (9,7%), Британська Колумбія - 178880 осіб (4,6%). Серед міст Канади, де найбільше українців, слід назвати Едмонтон, Торонто, Вінніпег, Монреаль, Калгарі, Саскатун.

У Південній Америці найчисленніша українська діаспора зосереджена в Аргентині та Бразилії. Соціальний характер еміграції першої хвилі становило селянство, яке у вкрай важких умовах окультурювало цілинні лісисті землі аргентинських провінцій Місйонес і Чако. Початком масової імміграції українців до цієї країни є 27 серпня 1897 р., коли до Буенос-Айреса прибули перші 12 українських родин з Косова та з Шульганівки. Усього у провінції Місйонес на 1914 р. проживало 10 тис. українців. Ще близько 4 тис. обрали для проживання столицю країни та прилегле до неї містечко Беріссо. В Аргентині проживали на 90-ті роки XX ст. - 250 тис. українців. Розселені вони переважно в північних провінціях та в столиці країни Буенос-Айресі.

Еміграція до Бразилії та інших країн Латинської Америки відома з 80-х років XIX ст. Серед перших поселенців була родина із Галичини Миколи Морозовича. Масова еміграція з України до Бразилії розпочалась у 1895 р., коли привезли на сезонні роботи 15 тис. найбідніших галичан. І вже наприкінці XIX ст. в бразильському штаті Парана, в районі Прудентополіса, постало чимало українських поселень, за ними навіть закріпилася назва «Паранська Україна». Другою хвилею української еміграції були 1907-1914 рр., коли до Бразилії переселилися ще 15 тис. українців, а загальна чисельність іммігрантів на той час склала 43750 чоловік.

Третя хвиля еміграції 9 тис. селян-бідняків з Волині та Полісся відбулась у період між двома світовими війнами. Остання еміграційна хвиля припала на після воєнний період, коли переміщені особи залишивши, табори у Німеччині та Австрії, прибули до Бразилії у кількості 7 тис. українців. Найімовірніше вважати, що кількість українців, які проживають в Бразилії склали 250-400 тис. осіб, і 85% з них проживають у штаті Парана.

У період між двома світовими війнами, під час другої еміграційної хвилі, за різними оцінками, у ці країни переїхало від 70 до 120 тис. українців. У міжвоєнний період в Аргентині осіло від 50 до 60 тис. українських переселенців і серед них було більше представників української інтелігенції, колишніх діячів Української Народної Республіки, молоді, яка мала намір повернутися додому після збагачення, тому не дивно, що вони поселялися переважно в містах, насамперед у Буенос-Айресі, займали відносно високі посади в місцевому суспільстві, сприяли розширенню мережі українських організацій та установ економічного, допоміжного й культурно-освітнього характеру, шкіл, бібліотек тощо.

Третя хвиля імміграції до цих країн відноситься до перших повоєнних років, а в наступний період туди приїздили поодинокі українці не так з України, як з інших країн поселення.

З березня 1994 р. до Аргентини почали прибувати українські іммігранти «нової хвилі». Загальна кількість цих іммігрантів - близько 14 тис. осіб. Ця імміграція має чітко виражений економічний характер і зумовлена можливостями отримання тимчасового виду на проживання в Аргентині для громадян Центральної та Східної Європи на один рік із можливістю його подальшого продовження на такий же термін, а згодом отримання постійного виду на проживання та навіть громадянства Аргентини, що відкривало шлях до легального переїзду до Канади чи іншої країни

Серед країн Південної Америки, де проживають українці, необхідно назвати Парагвай, Уругвай, Чилі, Венесуелу.

Значна кількість українців проживає у Польщі, Румунії, Словаччині, Чехії. Як відомо, чимало українців з Польщі в повоєнний період була переселена в Україну, переважно у західні області. Решта була виселена в північні та західні області Польщі. Зараз в цій країні проживає від 350 до 500 тис. українців.

Точних відомостей про кількість українського населення в Румунії немає. У різних джерелах подають різні цифри 50, 70, 100, а то й 800 тис. осіб. Згідно з даними перепису населення 2002 р. на території Румунії проживали 61,4 тис. українців. Вони розселені переважно в північних та північно-східних районах, на межі з Україною (Південна Буковина), та на Мармарощині, в дельті Дунаю та Добруджі (на південному сході).

У Словаччині проживає понад 32 тис. та в Чехії - понад 22 тис. українців, які розселені на Пряшівщині (Словаччина) - понад 2 тис українців, а також у містах, зокрема Празі. В межах цих держав за офіційною статистикою проживає понад 54 тис. українців.

Ще наприкінці XVIII ст. частина українців із Закарпаття переселилася до Югославії, а на початку XX ст. тут осіли вихідці зі Східної Галичини. Тепер у країнах колишньої Югославії проживає понад 26 тис. осіб українського походження.

Чимало українських мігрантів осіло в інших європейських країнах. Так, у Франції зараз проживає понад 45 тис. українців (за неофіційними даними -80 тис). Вони розселені переважно в Парижі та його приміські зони. До 30 тис. українців проживає у Великобританії. Тут вони зайняті переважно у промисловому виробництві. По кілька тисяч українців проживає в Австрії, Бельгії, Данії, Італії.

Наймолодшою є українська діаспора Австралії. Вона сформувалася в основному в повоєнний період із вихідців західних та східних областей України. На початку 2003 року, згідно з офіційними даними Федерального бюро статистики Австралії, чисельність української спільноти досягла 33960 осіб. Вони розселені в східних та південних штатах Австралії та її великих містах (Сідней, Мельбурн, Брісбейн, Аделаїда).

Розселення українців у різних країнах світу та відомості про їх чисельність дають підстави науковцям зробити наступні висновки щодо можливостей розбудови української етнічності: «1) досить висока концентрація вихідців з України та їхніх нащадків притаманна кільком країнам - США, Канаді, Австралії, Словаччині, Аргентині, Бразилії, а останнім часом - Італії та Португалії; 2) у зазначених країнах існують компактні поселення або перебування українців. Фактор концентрованого й компактного поселення сприяє структуруванню етнічних українських спільнот і створює умови для плекання української етнічності в іноетнічному довкіллі, що, власне, і доводить історія діаспори.

Лекці № 4.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: