|
Тема 11. СУДОВІ ВИТРАТИ. ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ
Мета — опанування студентами теоретичними знаннями про поняття та значення судових витрат в цивільному судочинстві. Дослідження та аналіз видів судових витрат, зокрема судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом цивільної справи. Розкриття суті відстрочення та розстрочення сплати судових витрат, а також повернення судових витрат. Також студентам слід опанувати знаннями щодо заходів процесуального примусу: поняття, види, порядок та підстави їх застосування.
Кількість годин — 8 год.
| Питання (завдання)
для самостійного
опрацювання
| Методичні рекомендації для підготовки питань для
самостійного опрацювання
| | Поняття та значення судових витрат в цивільному судочинстві
| Закон покладає на сторони і третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, обов’язок по сплаті судових витрат. Це витрати, пов’язані із провадженням у конкретній справі.
Судові витрати – це фактичні грошові витрати, які несуть особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу у зв’язку зі зверненням до суду та розглядом справи в суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати можуть бути двох видів:
- судовий збір;
- витрати, пов’язані з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлює закон. Сьогодні відповідного закону ще не прийнято, тому згідно з п. 5 Перехідних положень ЦПК України, суди України керуються правилами Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Судовий збір (державне мито) буває двох видів: простий або пропорційний. Простий судовий збір оплачують у фіксованих грошових сумах. Наприклад, під час подання позовної заяви про розірвання шлюбу сплачується судовий збір розміром 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а при повторному зверненні із тим же предметом вимоги, позивач зобов’язаний сплатити 1 неоподаткований мінімум доходів громадян.
Розмір пропорційного судового збору залежить від ціни позову. Наприклад, позивач, подаючи позовну заяву про захист своїх прав на земельну частку (пай), сплачує 0,1% від ціни позову. Правила визначення ціни позову передбачені у ст. 80 ЦПК України. Правильне визначення ціни позову сприяє сплаті розміру судового збору у повному обсязі, що сприяє розгляду справи по суті.
У позовах про стягнення грошових коштів ціною позову є сума, що стягується. Якщо цю суму коштів зазначено в іноземній валюті, її встановлюють у національній валюті (гривнях) за курсом Національного Банку на час звернення з позовом до суду.
Позови, предметом яких є визнання права власності на майно або його витребування, ціною позову є вартість цього майна. При цьому за основу вартості береться ринкова ціна, а не нормативна. Позивач зобов’язаний обґрунтувати вартість майна, що є предметом спору. Це правило поширюється також на позови про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності. Якщо предметом спору є нерухоме майно, що належить на праві власності юридичній особі, ціна позову повинна бути не нижча балансової вартості об’єкту нерухомості.
У позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю усіх виплат, але сума стягнень повинна бути не більше як за шість місяців. Попри те, що позивач у таких позовах звільняється від сплати судового збору, ціну позову потрібно визначити тому, що суд розподіляє судові витрати між стронами, ухвалюючи рішення у справі.
Для позовів про строкові або безстрокові платежі і видачі встановлюють ціну позову, яку визначають сукупністю всіх платежів або видач, але не більше, ніж за три роки.
Якщо предметом спору є зменшення, збільшення чи припинення платежів або видач, ціну позову визначають сумою, на яку зменшується або збільшується відповідний платіж, або сукупністю видач, що залишилися, але не більше, як за один рік.
У позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла ціна позову становить сукупність платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишився до кінця дії договору, але не більше, як за три роки.
Якщо предметом позову є кілька вимог, і ціну позову для кожної з них визначають за іншими правилами, ціна позову становитиме суму усіх цих вимог.
Ціну позову встановлюють лише щодо майнових вимог, тобто тих, які мають грошову оцінку. В окремих випадках позовні вимоги можуть бути оцінені у грошах, але ввжаються немайновими. Наприклад, не належать до майнових вимог позови про відшкодування моральної шкоди.
Позивач управі змінювати ціну позову впородовж розгляду справи по суті. Це має важливе практичне значення для позивача. Наприклад, подаючи віндикаційний позов, заявник розраховує повернути своє майно і тому не приділяє значної уваги визначенню його вартості, але якщо у процесі розгляду справи з’ясується, що це майно не збереглося, тоді позивач буде вимагати відшкодування втраченої речі в грошовому еквіваленті і наполягатиме на максимально високій ціні позову. За зменшення позивачем позовних вимог сплачений судовий збір не повертається. За збільшення ціни позову судовий збір доплачують пропорційно до збільшеної суми позову.
Законодавець вимагає визначати ціну позову в позовній заяві (ст. 119 ЦПК України). Позивач при цьому мотивує свою оцінку. Якщо ціна позову, на думку суду, невмотивована, тобто суттєво не відповідає його реальній вартості, або якщо на момент пред’явлення позову дійсну вартість встановити неможливо, суд попередньо сам визначає ціну позову із наступним стягненням додаткових коштів чи поверненням зайвих. Зазначимо, що розбіжність між заявленою ціною і фактичною (ринковою), має бути суттєвою.
Якщо суд у процесі прийняття позовної заяви дійшов висновку, що ціну позову суттєво занижено, і це є причиною недоплати судового збору, суддя, керуючись положеннями ч. 1 ст. 121 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачеві строк для усунення недоліків. Така ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
Окремо від рішення суду можна оскаржувати ухвалу суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат (п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК України). Із цього положення можна зробити висновок, що таку ухвалу має постановляти суд самостійно від ухвали про залишення позовної заяви без руху. Оскільки одна підстава підлягає оскарженню, а інша – ні, недопустимо, щоб їх об’єднували в одній ухвалі. Оскільки законодавець не регулює цього питання, припускаємо, що в цій ситуації суддя має відкрити провадження у справі і відразу ж наступною ухвалою вирішити питання про визначення розміру судового збору, встановивши час для його сплати.
Якщо на момент пред’явлення позову встановити ціну позову неможливо, позивач має обґрунтувати причини невизначення ціни позову і паралельно з поданням заяви просити суд встановити вартість позовних вимог. Відсутність клопотання про визначення ціни позову дає суду підставу залишити заяву без руху.
Надлишок судового збору повертають позивачеві відповідно до завищеної ціни позову.
| | Види судових витрат та порядок їх сплати
| Судовий збір – це грошова сума встановленого законом розміру, яку сплачують особи, що звертаються до суду зі заявами, за провадження судом у їхніх інтересах визначених процесуальних дій.
Судовий збір сплачує особа, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначено в законі з урахуванням предмету позову. Умови сплати є однакові для всіх. Перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, визначено в законі.
Судовий збір виконує кілька функцій:
- дисциплінарну – сторона, яка несе витрати, сплачуючи судовий збір, переконана в доцільності свого звернення. Це сприяє заявленню обґрунтованих вимог та клопотань;
- стимулювальну – якщо рішення у справі буде прийнято на користь позивача, суд на його прохання покладає на відповідача обов’язок відшкодувати усі судові витрати. Тому відносно високі ставки, зокрема судового збору, мають стимулювати відповідача до добровільної домовленості в позасудовому порядку;
- компенсаційну – часткова компенсація державних витрат на утримання судів. Однак це не означає, що фінансування судів залежить від розміру судового збору. Суди, як державні органи, перебувають виключно на державному утриманні.
Суд має право відстрочити або розстрочити, а також зменшити або звільнити від сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення осіб, які не взмозі оплатити їх у повному обсязі (ст. 82 ЦПК України).
Фактична підстава для відстрочення або розстрочення є майновий стан сторони. Суд вирішує такі питання в кожному конкретному випадку на свій розсуд. Правом на відстрочення чи розстрочення, а також зменшення або звільнення від сплати судових витрат можуть скористатися усі, хто звертається до суду з вимогою захистити свої права та інтереси. Наприклад, це може бути відповідач при зверненні з зустрічним позовом чи третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Прохання може висловити і фізична особа, і юридична.
Якщо у встановлений судом строк судові витрати не буде оплачено, заява, відповідно до ст. 207 ЦПК України, залишається без розгляду, або витрати стягують за судовим рішенням у справі, коли оплату судових витрат відстрочено або розстрочено до ухвалення цього рішення.
До набуття чинності закону, що регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір за звернення до суду сплачують у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.
Відповідно до ст. 6 Декрету КМУ «Про державне мито», державне мито сплачують за місцем розгляду та оформлення документів і зараховують до бюджетів місцевого самоврядування.
За подання окремих заяв, що не відносяться до позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг судовий збір не сплачується. Наприклад, заява про скасування ухвали суду, про відмову від позову або визнання позову, про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, про забезпечення позову чи заміну одного способу забезпечення на інший.
Із зутрічних позовів та позовів третіх осіб судовий збір стягують на загальних підставах. У разі правонаступництва судовий збір сплачує правонаступник лише у разі, якщо його не сплатив попередник. За повторно подані заяви, які раніше залишено без розгляду, судовий збір сплачують на загальних підставах.
У разі роз’єднання судом декількох позовних вимог у самостійне провадження, судового збору, сплаченого за подання позову, не повертають, а перерахунку його розміру не проводять. У виділеній самостійно справі судового збору не сплачують.
Особи, яких звільняють від сплати судового збору, визначені у ст. 4 Декрету КМУ. До них належать позивачі за позовами про стягнення заробітної плати й іншими вимогами, що випливають із трудових відносин; позивачі за позовами, що випливають з авторського права; позивачі за позовами про стягнення аліментів тощо (всього 46 категорій). Перелік цих осіб не є вичерпним. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ, місцеві ради можуть в окремих випадках встановлювати пільги зі сплати державного мита у частині, що зараховується в місцевий бюджет, а по коштах, що зараховуються в державний бюджет, такі пільги встановлює Міністерство фінансів України.
До складу витрат, що пов’язані з розглядом справи, належать:
- витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;
- витрати на правову допомогу;
- витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду;
- витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
- витрати, пов’язані з оглядом доказів за місцем їх перебування та вчиненням інших дій, важливих для розгляду справи.
1. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – це витрати, пов’язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень (ст. 81 ЦПК України).
Залежно від категорії справи, розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення встановлює Кабінет Міністрів України постановою «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів».
Якщо позовна заява містить одночасно кілька вимог, що належать до різних категорій справ і для яких передбачено різні розміри оплати, то стягується оплата за справою з найбільшим розміром.
У разі об’єднання в одне провадження кількох однорідних вимог або їх роз’єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену у самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.
За повторно подану позовну заяву, яку раніше було повернено, витрати оплачують повторно у тому ж розмірі.
За зустрічну позовну заяву, а також за заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, витрати оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.
Законодавець звільняє від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення за звернення з позовом про поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; стягнення аліментів; визнання батьківства або материнства. Ці витрати покладають на сторони після розгляду справи судом. Отже, якщо позов буде задоволено, то витрати стягуватимуть із відповідача. Але якщо позов заявлено необґрунтовано, то позивач нестиме витрати у повному обсязі.
Заявники не сплачують витрат на інформаційно-технічне забезпечення за жодних обставин у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності; надання неповнолітній особі повної дієздатності; надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури.
2. Витрати на правову допомогу – це витрати сторін та третіх осіб, які вони сплачують за адвокатські послуги або інші консультації в галузі права.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Розмір оплати визначається за домовленістю між стороною й особою, яка надає правову допомогу, і має бути чітко визначений у письмовій угоді. У ній також може бути передбачено право на фактичне відшкодування витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги (на переїзд, проживання, збирання доказів тощо).
Витратами вважаються лише фактично сплачені кошти на підставі договору про правову допомогу. Стягнення суми у рахунок майбутніх оплат у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено. Тобто, якщо у договорі визначено оплату авансу, а решта гонорару сплачується після завершення розгляду справи по суті, то сума, якої ще не виплачено, відшкодуванню не підлягає, адже це не є витрати, які понесла сторона під час розгляду справи по суті.
Самої угоди про надання правової допомоги для компенсації судових витрат недостатньо. Таку допомогу мають надавати фактично (наприклад, адвокат зобов’язаний брати участь у судових засіданнях, складати процесуальні документи в інтересах свого клієнта тощо).
Законодавець має встановлювати граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. Принаймні таке передбачено у ст. 84 ЦПК України. Однак відповідного закону на цей час немає і на практиці такий розмір на сьогодні визначає суд.
Відповідно до постанови КМУ від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави», передбачено такі граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу:
- якщо компенсацію сплачує інша сторона – граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи;
- якщо компенсацію, відповідно до закону, сплачують за рахунок держави – граничний розмір не перевищує суми, яку обчислюють, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачено 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
3. Витрати сторін та їхніх представників, пов’язані з явкою до суду – це витрати на переїзд до іншого населеного пункту та найм житла, добові, а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять (ст. 85 ЦПК України). Право на компенсацію мають сторони та їхні представники. Тому варто розмежовувати витрати на правову допомогу і компенсацію представнику витрат, пов’язаних із явкою до суду.
Спеціального закону, що регулював би розрахунок розмірів цих витрат у процесуальних відносинах, немає, тому ми користуємося положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон.
Відповідно до п. 1.7 цієї Інструкції, витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовують у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним, автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов’язаних із придбанням проїзних квитків і користування постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому працівникові виплачують витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населенного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні.
Підприємство за наявності підтверджуючих документів (оригіналів) відшкодовує витрати відрядним працівникам на наймання житлового приміщення у розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надають у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за коритування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) (п. 1.6 Інструкції).
На загальних підставах витрати на наймання житлового приміщення відшкодовуються в разі тимчасової непрацездатності працівника (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні). Йому сплачують добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров’я приступити до виконання покладеного на нього службового обов’язку або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.
Добові виплачують за кожен день перебування працівника у відрядженні, включаючи день приїзду та від’їзду, а також вихідні, святкові і неробочі дні, час перебування в дорозі (разом із вимушеними зупинками). Добові – це витрати на харчування, міський проїзд та інші витрати, пов’язані з перебуванням в іншому населенному пункті. Розмір добових визначено в Інструкції.
Порядок виплати та розмір компенсацій за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять законодавцем теж не визначено. На практиці питання про компенсацію втраченого заробітку при поданні заяви до суду майже не виникає. Виклик до суду – це поважна причина відсутності на роботі. За такою особою зберігають середній заробіток. Це, в основному, втрати роботодавця. Сторона потерпає від таких втрат у випадку, якщо працює приватним підприємцем і її присутність на роботі прямо пропорційна доходу від діяльністі, яку вона здійснює. У будь-якому випадку, покласти на сторону, яка заявила безпідставний позов, обов’язок компенсувати витрати відповідачеві було б не зайвим. Це якоюсь мірою компенсувало б безпідставний позов і покарало недобросовісного позивача.
Порядок визначення середньомісячного заробітку передбачено Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньомісячної заробітної плати». Середньомісячну заробітну плату визначають, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Якщо працівник працював менше, ніж два місяці, то середньомісячну плату нараховують за фактично відпрацьований час. Якщо останні два місяці працівник не працював, за основу обрахунку беруть останній період роботи. Часу, за який працівник, відповідно до закону, не працював, але за ним зберігався заробіток повністю чи частково до розрахункового періоду не враховують.
Отже, якщо явка до суду відбувалася у різні місяці, то потрібно обраховувати компесацію за кожну явку окремо.
Подавати докази і клопотати про компенсацію має сторона, зацікавлена у такій виплаті.
За відрив від звичайних справ отримуватиме компенсацію сторона, яка не працює. Тоді слід за основу розрахунку брати мінімальну заробітну плату.
4. Витрати на залучення свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз.
Усі ці витрати, відповідно до ст. 86 ЦПК України, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладачів чи проведення судової експертизи.
Із заявою про призначення експертизи може звертатися і сторона, й інші особи, які беруть участь у справі. Незрозуміло, чому ці витрати ст. 86 ЦПК України покладає на сторону.
Якщо кілька учасників справи зацікавлені в проведенні експертизи, то витрати вони можуть нести порівну. Це слід узгодити і зазначити в ухвалі про призначення експертизи.
Строк оплати за проведення експертизи встановлює суд ухвалою. Доцільно було б визначати такий строк не конкретною календарною датою, а кількістю днів від часу отримання рахунку експертної установи про оплату. За невиконання обов’язку з оплати послуг експерта закон передбачає можливість скасування ухвали про призначення експертизи. При цьому не допускається стягнення зі сторони вартості експертизи та покладення обов’язку щодо оплати на іншу сторону. Суд не контролює оплати стороною витрат на проведення експертизи. Інформацію про оплату він отримує від експертної установи.
Що стосується витрат, пов’язаних із переїздом в іншу місцевість свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів і супутніми витратами на житло, то їх несуть сторони, зацікавлені в участі відповідних осіб у справі.
Добові та компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, експертам, перекладачам сплачує сторона, не на користь якої прийнято рішення. Розрахунок цих витрат проводять аналогічно до розрахунку витрат сторін, пов’язаних із явкою до суду.
Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціаліста здійснюється з ініціативи суду, а також у випадках звільнення від судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати відшкодовують із Державного бюджету України.
5. Витрати на проведення огляду доказів за їхнім місцем знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи.
До цих витрат належать:
- витрати на проїзд суду та осіб, які беруть участь у справі, до місцязнаходження доказів;
- витрати на фотографування, відеозапис, копіювання;
- витрати на вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи. Потребу у вчиненні інших дій визначає суд, а не сторони. Якщо сторони самостійно без суду вчиняють інші дії, то їх не зараховують до складу судових витрат.
Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням несе сторона, яка завила клопотання про вчинення відповідних дій. Якщо клопотання подали інші особи (представник, третя особа без самостійних вимог і т. д.), то витрати несе сторона, яка пітримала це клопотання.
Граничний розмір компенсації витрат на проведення огляду доказів за їхнім місцем знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи, визначено в Постанові КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» і не може перевищувати 50% розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.
| | Розподіл судових витрат між сторонами
| Судові витрати розподіляють між сторонами, а також третіми особами, які заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору, відповідно до правил ст. 88 ЦПК України. Інших осіб, які брали участь у справі, до розподілу судових витрат не залучають.
За загальним правилом сторона, яка звернулася до суду з правомірними обґрунтованими вимогами і виграла справу, не має нести жодних витрат. Тому судові витрати покладають на сторону, не на користь якої суд ухвалив рішення.
Присудженню підлягають лише ті витрати, які були документально підтверджені. Інших засобів доказування до уваги не беруть. Сторона, яка бажає покласти витрати на протилежну сторону, має подати до суду заяву відповідного змісту, долучивши до неї підтверджувальні документи.
При повному або частковому задоволенні позовних вимог, до кількох відповідачів, що подані одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судових витрат, його стягнення відбувається за рішенням суду окремо з кожного відповідача з урахуванням присудженої йому суми позову. Якщо позов подало кілька позивачів до одного відповідача, судові витрати стягують із відповідача в повному обсязі.
Якщо позов задоволено частково або на суму, меншу від тієї, яку заявив позивач, судові витрати розподіляють між сторонами пропорційно. На позивача покладають обов’язок сплатити судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог. Відповідач несе витрати пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, це не звільняє від обов’язку другу сторону сплатити судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсує держава. Це правило діє незалежно від підстав, на яких постановлено ці ухвали.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінюєть рішення або ухвалює нове, відповідно змінюється порядок розподілу судових витрат. При цьому суд керується загальними правилами. Законодовець цього не регулює, але до понесених стороною судових витрат варто зараховувати і ті, що понесла сторона у зв’язку з переглядом рішення в апеляційній чи касаційній інстанції.
Судові витрати не відшкодовують позивачеві, якщо він відмовився від позову, а витрати відповідача за його вимогою стягують із позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог, у зв’язку із задоволенням їх відповідачем, суд за заявою позивача стягує всі судові витрати з відповідача.
Питання про розподіл витрат сторони можуть вирішити одночасно з укладенням мирової угоди. Однак, якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, їх розподіляють порівну. Це питання вирішує суд в ухвалі про закриття провадження у справі.
Якщо провадження у справі закрито з інших підстав (крім відмови від позову й укладення мирової угоди), відповідач, керуючись ч. 3 ст. 89 ЦПК України, вправі заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Проте в літературі висловлено думку, що таку вимогу відповідач має заявляти у формі позовної заяви, яку розглядатимуть у позовному провадженні.
| | Заходи процесуального примусу: поняття, види, порядок та підстави їх застосування.
| Ними є встановлені ЦПК України процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Вони застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали (ст. 90 ЦПК України).
Від заходів процесуального примусу слід відрізняти заходи відповідальності, які передбачені адміністративним та кримінальним законодавством.
Заходами процесуального примусу є:
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід (ст. 91-94 ЦПК України).
Усі ці заходи примусу студенти повинні проаналізувати, а також знати процесуальний порядок застосування кожного заходу процесуального примусу. Звернути увагу потрібно на такий захід процесуального примусу як привід, який застосовується до свідка (ст. 94 ЦПК України), а також до відповідача у разі його ухилення від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК України).
До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.
|
Теми рефератів та доповідей:
1. Судові витрати в цивільному судочинстві.
2. Заходи процесуального примусу в цивільному процесі.
3. Витрати, пов’язані з розглядом справи в цивільному процесі.
4. Судовий збір в цивільному процесі України
5. Характеристика Судового збору.
6. Розподіл судових витрат.
Питання для самостійного контролю:
1. Що належить до витрат, пов’язаних з розглядом справи?
2. Як визначається ціна позову?
3. Який порядок відстрочення та розстрочення судових витрат?
4. Як розподіляються витрати у разі відмови від позову і укладення мирової угоди?
5. Чи може суд звільнити сторону від сплати судових витрат?
6. Які заходи примусу застосовуються до перекладача?
7. Як виконується привід свідка?
Рекомендована додаткова література
Законодавство:
1. Конституція України, 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – с. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40 – 41. – с. 135.
3. Про судовий збір: Закон України № 3674-VI від 08 липня 2012 року // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 14. – ст. 87.
4. Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах: Закон України № 4191-VI від 20 грудня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. - 2012. -№ 29. - ст. 343.
5. Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави: Кабінет Міністрів України; Постанова від 27.04.2006 № 590 // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/590-2006-п
Судова практика:
1. Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року // Часопис цивільного і кримінального судочинства. — 2014. — № 6 (21). — С. 6—23.
2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України, 12 черв. 2009 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
3. Інформаційний лист ВССУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»» від 27.09.2012 р. // http://sc.gov.ua/ua/2012_rik.html
4. Інформаційний лист ВССУ щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права від 10.07.2012 р. // http://sc.gov.ua/ua/2012_rik.html
5. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України
6. Вищий господарський суд; Постанова від 21.02.2013 № 7 // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/va007600-13
Спеціальна література:
1. Бобрик В. Заходи процесуального примусу: порівняльно-правовий аналіз у різних видах цивільного судочинства / Володимир Бобрик // Підприємство, господарство і право. — 2014. — № 10. — С. 16—21.
2. Заборовський В. В. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільному процесі України [Електронний ресурс] / В. В. Заборовський // Порівняльно-аналітичне право. — 2014. — № 1. — С. 78—80. — Режим доступу: http://www.pap.in.ua/1_2014/Zaborovskyi.pdf
3. Заборовський В. В. Закон України,,Про судовий збір”: позитивні та негативні аспекти закону / В. В. Заборовський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. — 2011. — Випуск 16. — С. 96—97.
4. Заборовський В. В. Критерії обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу / В. В. Заборовський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2014. - Випуск 24. Том 2. - С. 40-43.
5. Заборовський В. В. Правова природа витрат на правову допомогу цивільному процесі України / В. В. Заборовський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2013. - Випуск 23. Частина I. Том 1. - С. 210-213.
6. Кір’якова Н. П. Деякі аспекти необхідності вдосконалення положень Закону України «Про судовий збір» / Н. П. Кір’якова, Н. В. Хараджа // Часопис цивільного і кримінального судочинства. — 2015. — № 3 (24). — С. 113 — 121. Кондрат’єва Л. А Судові витрати в цивільному процесі / Л. А. Кондрат’єва, А. Л. Прокопюк // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць: Правознавство. - 2011. - Випуск 597. — С. 74-78.
- Курс цивільного процесу: підручник / [В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.]; за ред. В. В. Комарова. — Х.: Право, 2011. — 1352 с.
8. Кучер В. О. Видалення із залу судового засідання як захід процесуального примусу / В. О. Кучер, Ю. С. Суліковський // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — 2015. — № 2. — С. 88 — 96.
9. Позовне провадження: монографія / [В. В. Комаров, Д. Д. Луспеник, П. І. Радченко та ін.]; за ред. В. В. Комарова. — Х.: Право, 2011. — 522 с.
10. Свідерська М. Судовий збір у наказному провадженні / Мар’яна Свідерська // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 11 (143). — С. 112—114.
11. Сеник С. В. Цивільне процесуальне право: навч. посібник / С. В. Сеник, Р. Я. Лемик. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 424 с.
12. Тріпульський Г. Я. Судовий захист у розумінні нового Закону України «Про судовий збір» / Г. Я. Тріпульський // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. — 2012. — Вип. 66. — С. 382—388.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
