Визначення міцності розчину при стиску

Міцність розчину на стиск повинна визначатись на зразках-кубах розмірами (70,7×70,7×70,7) мм у віці, який встановлено у стандарті або технічних умовах на даний вид розчину. На кожний термін випробувань виготовляють по три зразки.

Прилади: рознімні сталеві форми з піддоном і без піддону згідно з ГОСТ 22685; прес гідравлічний згідно з ГОСТ 28840; ваги згідно з ГОСТ 24104; штангенциркуль згідно з ДСТУ ГОСТ 166; стрижень сталевий діаметром 12 мм, завдовжки 300 мм; шпатель (рис. 8.3); годинник згідно з ГОСТ 10733; кельма згідно з ДСТУ Б В.2.8-20; камера нормального зберігання, що забезпечує температуру 20±5 °С та відносну вологість повітря (95…100) %.

Зразки з розчинової суміші рухомістю до 5 см повинні виготовлятись у формах із піддоном. Форму заповнюють розчином у два шари, ущільнення шарів відбувається шляхом натискання шпателем 12 разів: 6 натисків вздовж однієї сторони та 6 – у перпендику-лярному напрямку. Надлишок розчинової суміші зрізають врівень з краями форми змоченою водою сталевою лінійкою та загладжують поверхню.

Зразки з розчинової суміші рухомістю 5 см і більше виготовляють у формах без піддона. Форму встановлюють на керамічну цеглу, покриту папером, змоченим водою. Розмір паперу повинен бути таким, щоб він закривав бічні грані цеглини. Цеглини перед ущільненням повинні бути притерті вручну одна об одну для усунення різких нерівностей. Для випробування застосовують звичайну керамічну цеглу вологістю не більше 2% і водопоглинанням 10…15% за масою. Цеглу зі слідами цементу на гранях повторно не використовують. Форми заповнюють розчиновою сумішшю за один прийом із деяким надлишком і ущільнюють її штикуванням сталевим стрижнем 25 разів по концентричному колу від центра до країв.

Форми, заповнені розчиновою сумішшю на основі гідравлічних в'яжучих речовин, витримують до розпалублення в камері нормального зберігання за температури 20±5°С та відносної вологості повітря 95±5%, а форми, заповнені розчиновою сумішшю на основі повітряних в'яжучих речовин, – у приміщенні за температури 25±10 °С і відносної вологості 65±10%. Зразки виймають з форми через 1 добу після укладання розчинової суміші.

Зразки, міцність яких через 1 добу недостатня для розпалублення їх без пошкодження, допускається звільняти з форми через 48±2 год. Після звільнення із форм зразки повинні зберігатись за температури 25±10 °С. Перед визначенням міцності при стиску зразки обміряють штангенциркулем з похибкою не більше 1% для визначення геометричних розмірів.

Зразки, які зберігались у воді, повинні бути вийняті з неї не раніше ніж за 10 хв до випробування і витерті вологою тканиною. Зразки, які зберігались у приміщенні, повинні бути очищені волосяною щіткою.

Зразок встановлюють на нижню плиту преса так, щоб сила стискання була спрямована паралельно шарам укладання розчинової суміші в форму, а вертикальна вісь зразка проходила через центр плити преса. Навантаження зразків виконують безперервно зі швидкістю, яка забезпечує зростання розрахун-кового навантаження до повного руйнування зразка, але не більше 0,6 МПа/с. При цьому час навантаження одного зразка повинен бути не менше 30 с.

Досягнуте в процесі випробування зразка максимальне зусилля беруть за величину руйнівного навантаження. Границю міцності розчину при стиску (R) обчислюють для кожного зразка з похибкою до 0,01 МПа (0,1 кгс/см²) за формулою:

Робочу площу перерізу зразків визначають за результатами вимірювання як середнє арифметичне значення площин двох протилежних граней.

Середня відносна міцність цементних розчинів (в тому числі змішаних), які твердіють в умовах нормального вологісного режиму за температури 15...25 °С у віці 3 діб, становить 0,25 від марочної (28-добової) міцності, у віці 7 діб – 0,5;
14 діб – 0,75; 60 діб – 1,2; 90 діб – 1,3.

Границю міцності розчину на стиск обчислюють як середнє арифметичне значення результатів випробувань трьох зразків. Результати випробувань заносять до табл. 8.4.

Висновок повинен містити порівняння отриманого результату з вимогами стандарту

Суміш будівельна суха модифікована – це будівельний матеріал, який представляє собою суху однорідну сипку суміш із мінеральних або органічних (полімерних) в'яжучих речовин, заповнювачів, наповнювачів, добавок-модифікаторів та інших компонентів, які перед застосуванням змішують з водою або водним розчином полімеру.

За ДСТУ Б В.2.7-126:2011 суміші класифікують за умовами застосування (клас), видом в'яжучої речовини та за призначенням (група).

За умовами застосування суміші поділяють на суміші для зовнішніх та внутрішніх робіт у вологих приміщеннях (відносна вологість понад 60%) та на суміші для внутрішніх робіт у сухих приміщеннях (відносна вологість до 60% включно).

За основною в'яжучою речовиною суміші поділяють на: цементні (Ц), гіпсові (Г), вапняні (В), полімерні (П) та складні (одночасне використання різних видів в’яжучих або спеціально розроблених в’яжучих композицій).

За призначенням суміші поділяють на групи, що наведені в табл. 8.5.

Класифікація сухих будівельних сумішей за призначенням

8.2.1. Визначення розтічності розчинових сумішей

Розтічність розчинових сумішей визначають за діаметром розпливу суміші з кільця приладу Віка (далі – кільце).

Прилади: ваги з похибкою зважування ± 1 г згідно з ГОСТ 29329 або згідно з ГОСТ 24104; посудина згідно з ДСТУ Б В.2.7-126:2011; шпатель пластинчастий згідно з ДСТУ Б В.2.8-22; металева або пластикова пластинка шириною 15…20 мм; термометр згідно з ГОСТ 13646; скло розміром 500×500×4 мм; кільце приладу Віка згідно з ДСТУ Б В.2.7-185; лінійка завдовжки не менше 300 мм згідно з ДСТУ ГОСТ 427; секундомір; змішувач згідно з ДСТУ Б В.2.7-126:2011.

Воду в кількості, яка визначена "Інструкцією щодо використання" або зазначена на упаковці даної суміші, виливають в посудину; пробу суміші у необхідній кількості висипають у посудину з водою; вмикають секундомір та перемішують суміш з водою змішувачем протягом 60 ±5 с; залишають розчинову суміш на деякий час та знову перемішують відповідно з рекомендаціями щодо використання.

Для ручного приготування розчинової суміші використовують пластикову або гумову посудину із зокругленим дном об’ємом не менше 400 см³. Суміш перемішують жорсткою металевою або пластмасовою пластиною із зокругленим кінцем до отримання однорідної маси.

Скло протирають вологою тканиною і ставлять на нього кільце, в яке виливають отриману розчинову суміш так, щоб воно було повністю заповнене; швидким рухом піднімають кільце (одночасно вмикають секундомір) перпендикулярно до поверхні так, щоб розчинова суміш вільно розтікалася; ретельно очищують кільце від залишків розчинової суміші та поміщають ці залишки в середину маси, яка витікла із кільця; через 120 с з моменту підняття кільця заміряють лінійкою діаметр розпливу суміші з точністю до 0,5 см у двох взаємно перпендикулярних напрямках.

Значення показника розтічності розраховують як середнє арифметичне результатів випробувань не менше трьох зразків приготованої розчинової суміші. Результати випробувань заносять до табл. 8.6.

Висновок повинен містити порівняння отриманого результату з вимогами стандарту та визначення доцільних галузей використання суміші.

Час коригування положення матеріалу, що закріплюється, оцінюють як час від початку приклеювання першої плитки до моменту випробування останньої плитки, коли ще не відбулося її відривання після коригування положення.

Прилади: ваги з похибкою зважування ± 1 г згідно з ГОСТ 29329 або
ГОСТ 24104; посудина згідно з ДСТУ Б В.2.7-126:2011; шпатель пластинчастий згідно з ДСТУ Б В.2.8-22; термометр згідно з ГОСТ 13646; секундомір; плита бетонна товщиною не менш40 мм; керамічна плитка 50×50 мм згідно з ДСТУ
Б В.2.7-67; гиря масою 500 г згідно з ДСТУ O1ML R 111-1; шпатель з квадратними зубцями 6×6 мм; змішувач з насадкою згідно з ДСТУ Б В.2.7-126:2011.

Розчинову суміш за допомогою шпателя з квадратними зубцями, який необхідно тримати під кутом близько 60° до поверхні, наносять на горизонтальну бетонну плиту; на отриманий шар розчинової суміші одночасно вкладають три керамічні плитки на відстані 50 мм одна від одної та одночасно навантажують їх гирями масою по 500 г на 30±2 с; через 10 с або 5 с (залежно від групи суміші) повертають кожну укладену плитку на 180° (без зусилля та відривання).

Результат є позитивним, якщо не менше двох плиток не відірвалося в процесі досліду.

Висновок повинен містити результати проведення досліду (кількість плиток, які відірвалися і які втрималися за певний проміжок часу).

БЕТОНИ ЗАГАЛЬНОБУДІВЕЛЬНОГО ТА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Бетон – штучний камінь, отриманий під час твердіння раціонально підібраної бетонної суміші, що складається із в’яжучої речовини, дрібного (піску) і крупного (щебінь, гравій) заповнювачів, добавок і води. Класифікацію бетонів здійснюють за такими ознаками: призначення, вид в’яжучих речовин, вид заповнювачів, структура, умови твердіння.

За призначенням бетони поділяють на конструкційні та спеціальні (жаростійкі, хімічно стійкі, декоративні, радіаційно-захисні, теплоізоляційні тощо). Конструкційні бетони – бетони несучих і огороджувальних конструкцій будівель і споруд, визначальними для яких є вимоги до фізико-механічних характеристик. Спеціальні бетони – бетони, до яких висуваються вимоги залежно від призначення (жаростійкий, теплоізоляційний, особливо важкий, хімічно стійкий, декоративний, напружуючий, здатний до самоущільнення). Наприклад, бетони жаростійкі – спеціальні бетони, призначені для сприйняття дії температур вище 200 ^оС. Бетони хімічно стійкі – спеціальні бетони, які призначені для роботи в умовах дії агресивних середовищ.

За видом в’яжучої речовини, що використовується, бетони поділяють на цементні, вапняні, гіпсові, спеціальні (лужні, полімерні та ін.).

За видом заповнювачів бетони можуть бути на щільних, пористих та спеціальних заповнювачах.

За розмірами крупного заповнювача розрізняють бетони: крупнозернисті, що містять заповнювач розміром від 10 до 150 мм; дрібнозернисті – з найбільшою крупністю зерен не більше 10 мм, піщані (як різновид дрібнозернистих) – містять пісок крупністю до 5 мм.

За структурою бетони можуть бути щільні, поризовані, ніздрюваті та крупнопористі.

За умовами твердіння розрізняють бетони природного твердіння, твердіння в умовах тепловологої обробки за атмосферного тиску та автоклавного твердіння (тепловолога обробка за тиску вище атмосферного).

Вимоги до конструкційних бетонів встановлюють за показниками фізичних та фізико-механічних властивостей, а для спеціальних бетонів, крім загально прийнятих, висуваються вимоги залежно від умов експлуатації конструкцій та виробів.

За середньою густиною у сухому стані бетони поділяють на: особливо важкі (радіаційно-захисні) (середня густина понад 2500 кг/м³), що отримують з використанням таких заповнювачів як барит, залізні або сталеві руди; важк і (середня густина 2000...2500 кг/м³), що передбачають застосування заповнювачів із щільних гірських порід; легкі (середня густина менше 2000 кг/м³), які виготовляють з використанням пористих заповнювачів.

Важкий бетон за основним призначенням є конструкційним матеріалом і тому відрізняється поліфункціональними властивостями, в тому числі міцністю, відповідними деформативними характеристиками та стійкістю в певних умовах експлуатації, у тому числі, морозо- та корозійною стійкістю, водонепроникністю.

Основними показниками якості бетону є середня густина, міцність при стиску, осьовому розтягу та розтягу при згині, морозостійкість, водонепроникність.

Міцність бетону, що наводиться в нормативних документах, визначається класом. Клас міцності бетону при стиску, згині і осьовому розтягу визначають за величиною характеристичної міцності бетону (МПа), яку беруть з нормативним коефіцієнтом варіації 13,5% із забезпеченістю 0,95 (досягається не менш ніж у 95 випадках із 100) (ДСТУ Б В.2.7-176:2008).

Згідно з ДСТУ БВ 2.7-43-96 для важкого бетону стандартизовані класи за міцністю при стиску від В3,5 до В80; за міцністю при розтягу – від В_t 0,4 до В_t4,0; за міцністю при згині – від B_tb0,4 до B_tb 8,0.

Згідно з ДСТУ БВ 2.7-176: 2008 для визначення міцності бетону при стиску у віці 28 діб можна використовувати циліндричні зразки діаметром 150 мм, заввишки 300 мм або зразки-куби з довжиною ребра 150 мм. Встановлено такі класи міцності при стиску важкого бетону С8/10, С12/15, С16/20, С20/25, С2530, С30/35, С32/40, С35/45, С40/50, С45/55, С50/60, С55/67, С60/75, С70/85, С80/95, С90/105, С100/115 (перша цифра – міцність при стиску на зразках циліндрах, МПа, друга – на зразках-кубах, МПа).

За стандартом ДСТУ БВ 2.7-176: 2008 високоміцний бетон – це бетон, клас міцності якого вище С50/60.

Морозостійкість бетону характеризується найбільшим числом циклів навперемінного заморожування і відтавання, що спроможні витримати зразки бетону (в насиченому водою або сольовим розчином стані). За вимогами стандарту вважається, що зразки витримали випробування, якщо зниження міцності не перевищує 5%, а втрати маси – 3%. За морозостійкістю бетони поділяють на марки від F50 до F1000.

Характеристикою водонепроникності бетону є його марка, що відповідає максимальному тиску води (0,2...2 МПа), за якого не спостерігається фільтрація води крізь стандартний зразок. Розрізняють марки бетону за водонепроникністю від W2 до W20.

Для бетонів спеціального призначення визначальними є властивості, які обумовлюють особливості їхнього використання.

Жаростійкі бетони призначені для використання в умовах дії температур від 300^оС до 1800 ^оС. Для такихбетонів визначальними, крім показників середньої густини та міцності, є максимальна температура використання, величина залишкової міцності та температура деформації під навантаженням.

Гідротехнічний бетон повинен мати достатню міцність при стиску та розтягу, водостійкість, водонепроникність, морозостійкість, стійкість до хімічної корозії у водному середовищі та низьке тепловиділення під час твердіння.

Дорожній бетон відрізняється від конструкційного високою міцністю при розтягу та стиску, підвищеною морозостійкістю, зносостійкістю та корозійною стійкістю.

Декоративний бетон, який застосовують для надання художньої виразності фасадам та інтер’єрам будівель, а також для елементів благоустрою навколишнього середовища, повинен відрізнятися різноманіттям кольорів, фактур поверхні та форм з одночасним збереженням експлуатаційних властивостей залежно від призначення бетону (для оздоблення стін, підлог, доріг тощо).

Визначальним показником для корозійностійкого бетону є коефіцієнт хімічної стійкості в умовах дії агресивного середовища (кислоти, луги, солі).

Радіаційнозахисний бетон повинен мати середню густину більше 2500 кг/м³, відповідну міцність при стиску та відносно низький модуль пружності, бути стійким до радіації, а також вогне- та жаростійким.

Метою роботи є визначення фізичних властивостей важких бетонів різного призначення, а також ознайомлення з бетонами спеціального призначення, їхніми властивостями, особливостями отримання і використання.

1. ДСТУ Б В.2.7-43-96. Будівельні матеріали. Бетони важкі. Технічні умови.

2. ДСТУ Б В.2.7-47-96 (ГОСТ 10060.0-95). Бетони. Методи визначення морозостійкості.

3. ДСТУ Б В.2.7-48-96 (ГОСТ 10060.1-95). Бетони. Базовий (перший) метод визначення морозостійкості.

4. ДСТУ Б В.2.7-49-96 (ГОСТ 10060.2-95). Бетони. Прискорені методи визначення морозостiйкостi при багаторазовому заморожуванні та відтаванні.

5. ДСТУ Б В.2.7-96-2000 (ГОСТ 7473-94). Суміші бетонні. Технічні умови.

6. ДСТУ Б В.2.7-114-2002 (ГОСТ 10181-2000). Суміші бетонні. Методи випробувань.

7. ДСТУ Б В. 2.7-170:2008. Будівельні матеріали. Бетони. Методи визначення середньої густини, вологості, водопоглинання, пористості і водонепроникності.

8. ДСТУ Б В.2.7-176:2008 (EN 206-1:2000, NEQ). Суміші бетонні та бетон. Загальні технічні умови.

9. ДСТУ Б В. 2.7-214:2009. Будівельні матеріали. Бетони. Методи визначення міцності за контрольними зразками.

10. ДСТУ Б В. 2.7-215:2009. Будівельні матеріали. Бетони. Правила підбору складу.

11. ДСТУ Б В. 2.7-219:2009. Будівельні матеріали. Бетони. Метод прискореного визначення міцності на стиск.

12. ДСТУ Б В. 2.7-220:2009. Будівельні матеріали. Бетони. Визначення міцності механічними методами неруйнівного контролю.

13. ДСТУ Б В.2.7-221:2009. Будівельні матеріали. Бетони. Класифікація і загальні технічні вимоги.

14. ДСТУ Б В. 2.7-226:2009. Будівельні матеріали. Бетони. Ультразвуковий метод визначення міцності.

15. ДСТУ Б В.2.7-25:2011. Будівельні матеріали. Бетони важкі лужні. Технічні умови.

16. ДСТУ Б В.2.7-249:2011 (ГОСТ 20910-90, MOD). Будівельні матеріали. Бетони жаростійкі. Технічні умови.

17. ДСТУ Б В.2.7-287:2011. Будівельні матеріали. Бетон силікатний щільний. Технічні умови.

18. ДСТУ Б В.2.7-288:2011. Будівельні матеріали. Бетони хімічно стійкі. Технічні умови.

Матеріали: зразки конструкційного важкого бетону загальнотехнічного призначення та спеціальних бетонів: гідротехнічного, дорожнього, декоративного, корозійностійкого, жаростійкого, радіаційнозахисного.

Виконання роботи передбачає експериментальне визначення середньої густини різних видів бетонів та вивчення вимог стандартів до бетонів загальнобудівельного та спеціального призначення. Середню густину бетонів визначають за методикою, наведеною в лабораторній роботі № 1, п. 1.1.

За допомогою навчальної та нормативно-технічної літератури визначають основні характеристики вихідних матеріалів (види в’яжучих речовин, заповнювачів, добавок) для отримання різновидів важких бетонів, основні властивості, технічні вимоги до бетонів та особливості їх застосування. Отримані дані заносять до табл. 9.1.

Висновок: потрібно скласти перелік властивостей, що є визначальними для кожного виду бетону, та за завданням викладача навести вимоги стандартів до конкретного виду бетону.

Характеристика бетонів загальнотехнічного та спеціального призначення

Легкий бетон – це штучний матеріал із середньою густиною менше
2000 кг/м³, який одержують у результаті твердіння раціонально підібраної суміші в'яжучої речовини, пористих заповнювачів (крупного та дрібного або одного з них), води та спеціальних добавок (за необхідності).

Порівняно з важкими бетонами, легкі є ефективнішими з точки зору зниження матеріалоємності на одиницю об'єму, мають покращені теплоізоляційні та акустичні характеристики, відрізняються зниженням транспортних витрат (25%) та витрат на зведення несучих конструкцій та фундаментів (на 30-35%).

Найбільш ефективне застосування легких бетонів – створення огороджувальних конструкцій будівель і споруд.

За показниками середньої густини легкі бетони поділяють на марки від D300 до D2000, а за гарантованою міцністю – на класи від В0,35 до В40
(табл. 10.1). Для проведення випробування використовують стандартні зразки-куби розмірами 150×150×150 мм.

- щільні, в яких простір між зернами заповнювача зайнятий затверділим цементним тістом із повітряними порами;

- поризовані та ніздрюваті – розчинова «матриця» поризується за рахунок введення спеціальних добавок різного механізму дії;

- крупнопористі – не мають дрібного заповнювача, міжзерновий простір заповнений повітрям, в'яжуча речовина лише скріплює між собою зерна крупного заповнювача.

За призначенням розрізняють такі види легких бетонів:

- конструкційні – для несучих конструкцій з підвищеними вимогами до фізико-механічних показників, а також дії кліматичних та інших факторів (середня густина 1200...2000 кг/м³, класи за міцністю В12,5...В40);

- конструкційно-теплоізоляційні - для огороджувальних конструкцій з певними вимогами до механічних та теплоізоляційних властивостей, а також вимогами щодо впливу зовнішнього середовища (середня густина
600...1600 кг/м³, класи за міцністю В1...В15);

- теплоізоляційні – для теплової ізоляції будівель і споруд (середня густина 300...600 кг/м³, класи за міцністю В0,35...В2).

Крупнопористий бетон у зв'язку з відсутністю дрібного заповнювача характеризується сполученими крупними порами (пустотами). Для запобігання продування конструкцій та збереження теплоізоляційного ефекту огороджувапьні конструкції мають бути покриті штукатурним розчином. Як крупний заповнювач використовують щільні або пористі природні чи штучні щебінь та гравій з розміром зерен 5...20 мм. Як в'яжучі речовини можна використовувати портландцемент та його різновиди.

Ніздрюваті бетони отримують під час твердіння поризованої розчинової суміші. За способами поризації розрізняють пінобетони, газобетони та піногазобетони, в яких отримання пористої структури обумовлене використанням піно- та газоутворювальних добавок або їх суміші. Як газоутворювач зазвичай використовують алюмінієву пудру (наприклад, ПАП-1) або алюмінієву пасту, як піноутворювачі - спеціально розроблені реактиви (синтетичні або білкові піноутворювачі).

У якості в'яжучої речовини можуть бути використані портландцементи (бажано високомарочні) та вапняно-кремнеземисті в'яжучі. Є можливість розширення сировинної бази за рахунок використання певної кількості відходів виробництва – золи-винесення, шлаків тощо.

Галузь застосування легких бетонів – створення теплоізоляційних та конструкційно-теплоізоляційних конструкцій із звукоізолювальним та акустичним ефектом.

Для ніздрюватих бетонів класифікація за призначенням має дещо інший вигляд і наведена в табл. 10.2.

Фізико-механічні показники ніздрюватих бетонів різного призначення

Мета роботи: отримання різних видів легких бетонів та визначення їх характеристик.

1. ДСТУ Б В.2.7-18-95. Бетони легкі. Загальні технічні умови.

2. ДСТУ Б В.2.7-45-2010. Бетони ніздрюваті. Технічні умови.

3. ДСТУ Б В.2.7-176:2008. Суміші бетонні та бетон. Загальні технічні умови. (EN 206-1:2000, NEQ).

4. ДСТУ Б В.2.7-278:2011 (ГОСТ 27005-86, MOD). Бетони легкі та ніздрюваті. Правила контролю середньої густини.

5. СН 277-80. Инструкция по изготовлению изделий из ячеистого бетона.

10.1. Виготовлення та визначення властивостей
крупнопористого бетону

Матеріали: портландцемент, керамзитовий гравій, вода.

Прилади: ваги, чаша для замішування, кельма, скляний мірний циліндр.

Склад крупнопористого конструкційно-теплоізоляційного бетону на легких заповнювачах визначають розрахунково-експериментальним методом з урахуванням середньої густини бетону та заданого класу за міцністю.

На основі ретельно розрахованого складу готують бетонну суміш і формують зразки-куби розмірами 100×100×100 мм. Зразки витримують у стандартних умовах протягом 28 діб, потім зважують і визначають масу та середню густину бетону (див. лабораторну роботу № 1).

Далі за формулою В.П. Некрасова розраховують коефіцієнт теплопровідності легкого бетону.

Наступним кроком є визначення міцності матеріалу на стиск. Для цього визначають границю міцності бетону при стиску за методикою, наведеною в лабораторній роботі № 1, п. 2.1. Отримані результати заносять до табл. 10.3.

Склад та властивості крупнопористого легкого бетону

* - кількість води змінюється залежно від якості вихідних компонентів

Висновок має містити порівняння отриманих характеристик із вимогами нормативних документів. Потрібно навести галузі застосування розглянутого матеріалу.

10.2. Виготовлення та визначення властивостей
ніздрюватого бетону (газобетону)

Матеріали: портландцемент, вапно, пудра алюмінієва ПАП-1, вода.

Прилади: електрична плитка, чаша для замішування, кельма, ваги, скляний мірний циліндр.

Для виготовлення газобетону, склад якого наведено в табл. 10.4, використовується хімічний спосіб поризації. Під час взаємодії алюмінієвої пудри з гідроксидом кальцію виділяється водень, який поризує цементне тісто, утворюючи рівнопористу структуру:

ЗСа(ОН)₂+ 2АІ + 6Н₂О = ЗСаО · АІ₂О₃· 6Н₂О + ЗН₂↑.

Із розчинової суміші оптимального складу (табл. 10.4) готують три зразки стандартного розміру у вигляді кубів 7,07×7,07×7,07 см. Температура газобетонної суміші під час формування має бути 32...45 ^оС. Для досягнення такої температури підігрівають воду та нагрівають металеві форми.

Вважають, що склад підібраної суміші є оптимальним, якщо припинення процесу газовиділення відбувається одночасно з початком тужавлення розчинової матриці.

Зразки витримують у нормальних умовах, потім визначають середню густину та міцність при стиску (див. лабораторну роботу № 1). Розраховують коефіцієнт теплопровідності за формулою В.П. Некрасова.

Середню густину ніздрюватих бетонів визначають в абсолютно сухому стані, а міцність - за умов, що вологість матеріалу дорівнює 10%.

Результати проведених випробувань заносять до табл. 10.4

Висновок повинен містити клас бетону за міцністю та середню густину, а також порівняння показників отриманих матеріалів з вимогами нормативних документів. Необхідно навести галузі застосування розглянутого матеріалу.

Матеріали: зразки легких бетонів: щільний та крупнопористий керамзитобетон, пінобетон, газобетон.

На основі проведених експериментів та вивчення зразків легких бетонів різної структури необхідно провести аналіз ефективності застосування кожного з матеріалів та порівняти властивості різних видів легких бетонів між собою.

Висновок повинен містити порівняння властивостей легких бетонів. Необхідно провести аналіз характеристик розглянутих матеріалів та визначити найбільш ефективні бетони з точки зору теплоізоляції та міцності.

Бітум – це тверда або в’язкорідка суміш вуглеводн

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: